Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 року Українському колежу присвоєне ім’я видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського.

Музей його імені було відкрито 28 вересня 1996 року, і за цей час його відвідали понад 224 тисячі осіб, із них: іноземців – 78, науковців-дослідників – 123, директорів шкіл – 321, заступників директорів – 353…
Василь Олександрович Сухомлинський – Герой Соціалістичної Праці, член-кореспондент АПН СРСР, заслужений вчитель України, публіцист, дитячий письменник, український Просвітитель, Добротворець, Гуманіст, Учитель, Людина, іменем якої названо вулиці і навчальні заклади, чий яскравий талант і сьогодні запалює в серцях багатьох учителів жагу творити добро, експериментувати, боротися і перемагати.

У центрі залу музею – барельєф Василя Олександровича, розташований на тлі слів: «Серце віддаю дітям», які є не тільки назвою найпопулярнішої книги, а й девізом усього його життя.
Структуру ціннісних орієнтацій, за В.О.Сухомлинським, складають такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність високим принципам та ідеалам, здатність до вольових зусиль в ім’я перемоги добра, наполегливість у досягненні мети,... Найтоншою сферою процесу формування духовного світу людини В.О. Сухомлинський вважав плекання моральних якостей, пов’язаних із внутрішнім світом особистості школяра, з почуттями, мотивами поведінки.
Берегиня, незмінна господиня музею В.О.Сухомлинського – Валентина Олександрівна Рослякова, разом із Радою музею, трепетно оберігаючи кожен експонат, радіючи кожній новій зустрічі із відвідувачами, координує діяльність лекторської групи, до якої входять 21 учень із різних класів колежу. Вони сприяють вивченню, пропаганді та поширенню педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського. Тематика лекцій: «Життєвий шлях В.О. Сухомлинського», «Мова – духовне обличчя людини», «В.О.Сухомлинський про виховання почуттів», «Сила духу починається з віри в моральні святині», «В.О.Сухомлинський про плекання громадянина», «Соромся порожнечі душі», «10 правил порядної людини», «В.О.Сухомлинський про сходження до духовності», «Подорож у чарівний світ казок» та інші збагачують духовний світ відвідувачів.

Опікується Рада музею і вивченням, дослідженням та поширенням знань про пам’ятки історії та культури, духовні святині, пам’ятки природи та щедру доброчинну діяльність меценатів Києва. Кращі лектори: Е.Папаян, Г. Данік, Н.Аль-Шамалі, С.Курас, К.Кучерявий, В.Четверикова.

У затишку музею відбуваються години спілкування, інтелектуальні ігри, круглі столи, обговорення прочитаних книг, конкурси, читацькі конференції, поетичні свічки, занурення у чарівний світ творів мистецтва, зустрічі з поетами, депутатами, вченими, студентами, ветеранами та батьками.

Духовна оаза Школи Радості - музей – спонукає кожного серцем прихилитися до нічим не зміряного за чистотою і глибиною джерела педагогічної спадщини Василя Сухомлинського.

Відкриття Світлиці Дмитра Омеляновича Луценка відбулося у 2000 році за допомогою Тамари Іванівни, дружини поета.

Коли заходиш до Світлиці, здається, що світло блакитних очей поета - пісняра запрошує до спілкування. Всі експонати дбайливо збережені й передані Тамарою Іванівною, натхненницею і порадницею у створенні кожної світлини.

У Світлиці, фрагментарно відтворено життєвий і творчий шлях сина України -Дмитра Луценка.

Перша зустріч із ним "За Березовою Рудкою у дібровах і гаях голубою незабудкою бродить молодість моя" - розповідь про родину Дмитра Омеляновича. Тут вміщені світлини батьків поета, мальовничі краєвиди села, всім відомий палац Закревських.

Друга зустріч - "Мене життя навчило в трудний час боротись до останнього патрона", бачимо Дмитра Омеляновича прикордонником на заставі Бури, воїном-автоматником під час Великої Вітчизняної війни. Він пройшов Курську дугу, Сталінградську битву. Нагороджений орденами: Червона Зірка, Вітчизняної війни, Дружби народів, медалями «За відвагу», «За взяття Кенігсберга», «За доблесний труд» та інші.

Третя зустріч - це особиста доля поета. Родина, дружина, діти - їх місце у житті. "Розділю я порівну з тобою радощі і болі, й сподівання» - особливий, бо безмежну любов до своєї дружини Дмитро Омелянович проніс через усе життя.

Передчасна смерть улюбленої доньки Лариси тяжко вразила поета. Цьому приурочено четверту зустріч - «Озвися, ради Бога, де ти, де ти?» Десятки пісень, написані після тяжкої розлуки з донькою, увійшли в збірку "Незакінчена соната".

Світлини п'ятої зустрічі - «А роки, як розсідлані коні, в тумани червоні летять...» присвячені творчості письменника, як лауреата Державної премії імені Тараса Григоровича Шевченка (6 березня 1976 р.)
«Місто моєї долі» - така назва шостого стенду.
«Як тебе не любити, Києве мій»

Сьома і восьма зустрічі «Хай ясніє ім'я Твоє...» присвячені поетичній і пісенній спадщині Дмитра Луценка, що веде у світ української пісні. "Я лишаю в спадок людям щирим пісню й слово - нелегкий вантаж", - писав поет.

Світлиця є центром культури, гордістю Українського колежу імені Василя Олександровича Сухомлинського.

1 вересня 2008 року в Українському колежі ім. В.О. Сухомлинського було відкрито історико-літературну світлицю „Тайнопис" Василя Степановича Швеця. Над створенням експозиції музейної кімнати працювало 5 (!) поколінь одного роду: завдячуючи Марині Георгіївні Швець - дружині письменника, синам Тарасові й Андрію, збереглися прекрасні книги поета, рукописи, щоденник, воєнні записи, газетні статті; Правнука Василя Степановича Тетяна Миколаївна Казько, що працює в нашому навчальному закладі вчителем української мови, - цей цінний матеріал скомпонувала і вдало розмістила на стендах світлиці.

Літературна спадщина Василя Швеця - ніби сонце. Тисячі променів зігрівають читача, наповнюють, підносять до вершин духовності - настільки жанрово й тематично різноманітний і колоритний його літературний доробок. Його поезія - це фантастичне поєднання ліризму і доброти. Він належав до людей, які дорого цінять кожен сонячний день, кожну хвилину життя.

.. .О всесвіте, який величний ти, як хочеться все звідати й пізнати!..