У колежі розробляються та впроваджуються сучасні системи та технології навчально-виховного процесу та його психологічного супроводу.
Інтерактивні методики навчання і виховання дозволяють дітям робити свідомий вибір, спряють засвоєнню ними нових знань, завдяки чому вихованці набувають вмінь приймати свідомі рішення і відповідати за них.
Духовною та науково-теоретичною основою діяльності педагогів колежу є творча спадщина В.О.Сухомлинського
Колеж має міцні та дійові зв'язки з інститутами АПН України, Національним педагогічним університетом ім.М.Драгоманова, Національним університетом ім.Т.Шевченка, Київським державним лінгвістичним університетом, Національним університетом Києво-Могилянська академія, Київським державним торгово-економічним університетом, Асоціацією В.О.Сухомлинського, навчальними закладами середньої освіти Франції та Китаю.
За методиками та програмами колежу працюють загально-освітні заклади Вінниччини, Кіровоградщини, Херсонщини та інших областей України.

Одним зі своїх найголовніших завдань сучасна школа визначає наближення процесу навчання й виховання до потреб і можливостей дитини та перетворення його на активну співпрацю учня й учителя. Ця мета й надихає педагогів на пошук, вироблення, освоєння таких освітніх форм, які б зробили навчально – виховний процес цікавим і захопливим, потрібним і престижним, які б щонайнадійніше забезпечили умови для розвитку в дітей потягу до знань, бажання примножувати свій інтелектуальний набуток, не зупинятися на досягнутому, для виявлення й плекання їхніх творчих здібностей, для виховання прагнень до морального самовдосконалення.

Василина Хайруліна,
директор Українського колежу
імені В.Сухомлинського,
кандидат педагогічних наук,
член- кореспондент АПН України
 

      Не помилимося, мабуть, коли візьмемо на себе сміливість стверджувати: не знайдеться такого вчителя, який не хотів би своїм предметом захопити, заполонити всіх учнів того класу, де працює, викликати їхнє зацікавлення, щирий захват, бажання вчитися й у позаурочний час, прагнення сягати все вищих і вищих верховіть знань. Справді, важко й припустити, що в колосальному спектрі особистісних рис і професійних якостей учителя знайдеться бодай мале місце для байдужості – байдужості до дитини, до її зацікавлень й інтересів, до рівня й інтенсивності її діяльності в навчально-виховному процесі, до її майбутньої долі. Байдужість у приватному, громадському житті є ганебною й огидною, а байдужість у педагогіці –просто-таки злочинна. Не інакше як злочин проти дитини треба кваліфікувати байдуже ставлення вчителя до своєї праці, яке і спричинює перетворення дива, свята, злету й осяяння педагогічної праці на безбарвну, суху технологічність, на одноманітну, нудну рутину, на обтяжливе ремісництво, яке не приносить утіхи ні дорослим, ні дітям, і викликає – що найстрашніше – цілковите збайдужіння дитини до такого важливого в її житті процесу – навчальної праці, інтелектуальної діяльності. Тож, ясна річ, кожен день перебування дитини в школі має стати для неї святом відкриттів, здобутків, творчості, святом, яке окрилює, надихає, перероджує - і цим запам’ятовується назавжди. А починається все з пробудження інтересу дітей до предмета, з розгортання перед ними перспектив його освоєння, з викрешування перших іскринок стійкого інтересу до навчання. На нашу думку, це і має стати основою професійного респекту вчителя, об’єктом його постійного, ненастанного фахового пошуку.
     А як саме має вчитель зацікавити учня, пробудити дрімотні сили його інтелекту, надихнути на високу творчість, запалити “ вогнем святого неспокою” постійного шукання, прагнення до розумового, духовного зростання, потягу до самовдосконалення? Це таїна таїн педагогіки, на осягнення якої спрямовувало свої творчі, наукові, духовні сили не одне покоління педагогів світу. І кожен з теоретиків і практиків освітянської праці пропонував свою відповідь на ці одвічні питання – як зробити процес засвоєння знань цікавим для дитини, як виплекати в ній потребу вчитися, як запустити в дію складний механізм самоосвіти?
     Педагогічний колектив Українського колежу імені В.Сухомлинського шукає і знаходить свої відповіді на ці кардинальні, такі важливі для буття школи питання. І однією з перших і найгучніших наших відповідей є науково обґрунтоване й практично зумовлене: “Гра!”. Саме ця форма посідає чільне місце в колежанській дидактичній концепції, бо, окрім активізації й урізноманітнення навчального процесу, зняття скутості й напруженості дітей на уроці, створення стабільної ситуації їхнього успіху в навчанні, гра щонайповніше забезпечує розвиток кожної дитини - розумовий, світоглядний, особистісний. Так, передовсім гра (як, певне, жодна з інших дидактичних форм) забезпечує підтримання живого інтересу школярів до навчального процесу, якнайкраще відповідаючи одній з головніших настанов В.Сухомлинського, чиї педагогічні принципи стали дороговказом для колежанського вчительства:” У школі мусить панувати атмосфера думки, праці, творчості.” Саме вона розвиває в дітях потяг до знань, бажання примножувати свій інтелектуальний набуток, не зупинятися на досягнутому, формує вміння стрімко, мобільно осмислювати навчальний матеріал, проводити його аналіз, робити самостійні висновки, чітко, логічно, доказово висловлювати свої думки. Її призначення полягає також у розвиткові творчих здібностей школярів, розкріпаченні прихованих ресурсів, які має кожна дитина і які школа має пробудити і спрямувати в річище конструктивної діяльності. Удосконалюється засобами ігротехніки і мовлення учнів, адже ця форма є найбільш емоційною та інтелектуально загостреною з-поміж усіх інших форм здобуття знань, а оскільки мовлення щонайтісніше, невіддільно пов’язане з інтелектуально-емоційною сферою людської особистості, то його опертя на рідномовне підґрунтя сприятиме глибшому освоєнню української мови, створюватиме прекрасні можливості для розширення й пожвавлення мовної практики школярів.
     Гра також здійснює й формування та розвиток дитячої особистості: вона привчає виборювати перемогу, прагнути успіху, концентрувати волю, ощадливо добирати засоби досягнення поставленої мети, зважувати свої можливості, вимогливо ставитися до себе, бачити перспективу власного зростання й усвідомлювати потребу самовдосконалення. Гра рішуче відсікає в дитині егоїзм й егоцентризм, привчає толерувати точку зору інших, виховує товариськість, дає навички колективної праці, спільного шукання істини, збагачує елементами цивілізованого ведення дискусії, поглиблює комунікабельність, здатність до безболісної соціалізації, швидкої інтеграції в той чи інший сегмент соціуму. Під час гри дитина переживає різні емоції, привчається регулювати власну поведінку і спрямовувати свою діяльність у позитивному річищі, активно виявляє свої почування до інших людей і до явищ довколишньої дійсності. Одним словом, роль гри в процесах розвитку інтелектуальної, емоційної й духовної сфери дитини – величезна, якщо не сказати – визначальна. Мабуть, саме тому такий світоч української педагогічної думки, як К. Ушинський, зазначав: “Ми надаємо таке важливе значення дитячим іграм, що якби організували вчительську семінарію, то зробили б там теоретичне і практичне вивчення дитячих ігор одним із головних предметів”. Ігротека колежу надзвичайно насичена, багата, розмаїта; для кожного з етапів уроку, для кожного з методичних модусів, для кожного з напрямків знайдеться в ній ефективна й ефектна гра, яка однаковою мірою зацікавлює й учнів, й учителів. Адже ніде інде, як у грі, дитина розвивається так повно, масштабно, різнобічно; так само й учитель не однією новою особистісною гранню зможе зблиснути перед своїми вихованцями, дивуючи прихованими творчими ресурсами і їх, і самого себе. Не менш цікавим є і вчителеве перетворення з певною мірою відстороненого, вивищеного над дітьми дидакта на їхнього партнера, наставника, помічника. Тільки такі форми співпраці, співдії, співтворчості учня й учителя мають бути покладені в підмурівок нової школи – Школи радості, Школи успіху, Школи життєвих перемог.
     Серед огрому інших ігрових форм, практикованих в Українському колежі, свою осяжну нішу заповнив й Ігровий університет – своєрідна синтезована гра, покликана в цікавій формі підносити інтелект учнів -колежан, виховувати їх чомучками, цікавками й пізнайками, кликати до постійного розумового і творчого зростання. Нині на нас із телеекранів пролилася ціла злива різноманітних інтелект - шоу, але треба відзначити, що комерційний характер цих “спектаклів” відтіснив на другий план саму радість інтелектуальної діяльності, поставив на перше місце зиск, матеріальний прибуток, а не бажання людини виявляти й удосконалювати свої розумові здібності. Розпалювання нездорових пристрастей, плекання хижацької змагальності, абсолютизація й визнання найвищою цінністю копійки не можуть бути виправдані нічим. Так, і в нашій грі є призи для переможців, заохочуємо також переможених і всіх, хто візьме участь у змаганні, але справжньою нагородою для себе самі ж діти вважають прекрасну нагоду позмагатись, реалізувати свій потенціал, а головне – бодай на кілька годин побути в епіцентрі буяння живого інтелекту, вирування думки, розширити свій кругозір і побільшити ерудованість. Тож, не відкидаючи й не заперечуючи досвіду інших, прагнемо трансформувати понадто експлуатовану на телебаченні модель інтелект - шоу в яскраво самобутню інтелектуальну гру без жодної ”ложки дьогтю в бочці меду” – без присмаку комерції. Надзвичайо важливим для Ігрового Університету є його українознавче спрямування. Це спрямування нашого нового ігрового проекту набуває особливої ваги нині, коли безтямно, безвідповідально й безпідставно вилучено зі шкільного курсу такий світоглядно, свідомісно важливий предмет, як українознавство, покликаний комплексно зміцнювати україністичну підготовку школярів, формувати їхню національну поставу, патріотизм. Та інформація, яка використовується в іграх, охоплює щонайширший спектр україністичної тематики (мова, література, історія, краєзнавство) і покликана в комплексі з іншими засобами посприяти розв’язанню важливої проблеми – подолання духовної корозії молодих поколінь. Це справа державної, сказати б, історичної ваги, адже аналіз сьогоденного стану нашого суспільства переконливо свідчить – криза духовності неодмінно породжує кризові явища в політиці й економіці, спричинює етнонаціональні й демографічні катастрофи. І тоді вирішити проблеми духовності, подолавши здичавіння, звиродніння сучасної молоді, набагато важче. Але вирішувати їх треба. Ще видатний англійський історіософ Арнольд Джозеф Тойнбі стверджував: “Історія цивілізації – це історія її відповіді на виклик природних та соціальних чинників. Від адекватності відповіді викликові залежить доля конкретної цивілізації чи етносу. Часто вдала відповідь на виклик історії дає новий шанс одним етносам, а неадекватна закінчується катастрофою.” Аби відвернути таку катастрофу, аби зберегти національну ідентичність і культурну самобутність українців, аби відродити й примножити національну духовність, сучасне українство мусить дати відповідь на цей виклик щонайрішучішу, щонайтвердішу, щонайпереконливішу. І окреслення перед молоддю шляху й нагальної потреби національного самозбереження й відродження має починати саме школа, бо саме в цьому й полягає її найважливіша місія. Тому і є закоріненість Ігрового Університету колежу в українознавстві такою глибокою. Маючи своєрідну структуру - почасти устійнену, почасти змінювану, урізноманітнювану щоразу якимись новими елементами, відзначаючись динамічним видовищним характером і творчим спрямуванням, Ігровий університет Українського колежу імені В.Сухомлинського став яскравою сторінкою в літописі наших буднів і свят, зацікавив і захопив дітей, привернув навіть увагу телевізійників – одне зі змагань було записано на телебаченні й тричі показано на Освітньому каналі УТ-2. Команда, що працювала над створенням програми, отримала після її виходу в ефір багато листів – відгуків, листів – подяк зо всієї України. “Я дуже вдячна редакції Освітнього каналу за те, що вона започаткувала наукові ігри. Дуже мені сподобалася лінгвістична гра, якої я була заочною учасницею і щиро вболівала за кожну команду. Та я сподіваюся бути не лише зацікавленою глядачкою ваших ігор, а й активною учасницею,” – пише, наприклад, школярка Марія Лазарович із с. Баня-Березів на Косівщині. Систематичне навчання в Ігровому Університеті тільки започатковується, і, як і багато інших ігрових проектів у колежі, він, певні того, має великі перспективи, гарне майбуття, бо життєвоважливим і актуальним для наших днів є його гасло: “Перемагати!”